Постанова пленуму вищого господарського суду no 10

Встановлення орієнтирів

Оглядові листи та постанови пленуму Вищого господарського суду України: найважливіше за 2012 рік

№5 (1095) 02.02—08.02.2013

Дмитро Притика, Андрій Потьомкін

Для забезпечення правильного та однакового застосування законів ВГС надав господарським судам ряд роз’яснень.

Крім інформаційних листів, які аналізувались у минулому числі «ЗіБ», у 2012 р. Вищий господарський суд розіслав по інстанціях низку оглядових листів. Також пленум ВГС ухвалив кілька постанов. Нагадаємо, на які ж проблеми зверталася увага суддів першої та апеляційної інстанції.

Оглядові листи

У порядку інформації та для врахування в розгляді справ у 2012 р. ВГС надіслав господарським судам такі оглядові листи.

«Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності» від 4.04.2012 №01-06/417/2012

  • суб’єкти комерційного використання опублікованих з комерційною метою фоно-, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань для здійснення такого використання повинні укласти договір про виплату винагороди з відповідною уповноваженою організацією колективного управління (постанова ВГС від 31.08.2010 №39/29);
  • відповідно до приписів стст.1 і 43 закону «Про авторське право і суміжні права» телерадіокомпанія підпадає під визначення суб’єкта комерційного використання фонограм і відеограм, яке відбувається у формі публічного сповіщення (публічного повторного сповіщення) шляхом ретрансляції відповідних телепрограм (постанова ВГС від 7.12.2010 №10/123-09/6);
  • при визначенні суми компенсації за порушення майнових авторських прав позивача, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов’язаний урахувати, зокрема, обсяг порушення та/або наміри відповідача (постанова ВГС від 9.11.2010 №28/196/09-11/152/10);
  • якщо організація колективного управління звертається до суду по захист прав фізичних осіб, спір розглядається в порядку цивільного судочинства (постанова ВГС від 8.02.2011 №39/257-20/354);
  • законодавство України не містить ані вимог щодо тотожності комерційного найменування найменуванню юридичної особи (ст.90 ЦК), ані вимог щодо певного змісту комерційного найменування (зокрема стосовно зазначення організаційно-правової форми підприємства) [постанова ВГС від 31.08.2010 №22/284/08-28/289/09];
  • питання використання в спірному виробі всіх суттєвих ознак відповідного промислового зразка є питанням факту, потребує спеціальних знань та належить до компетенції судових експертів; разом з тим питання щодо форми (способу) та суб’єктів подальшого використання спірних виробів мають вирішуватися господарським судом (постанова ВГС від 2.02.2010 №13/192-08);
  • докази, які можуть підтвердити використання знаків для товарів і послуг, повинні бути обмежені трирічним строком до дати звернення позивача до суду (постанова ВГС від 1.02.2011 №9/287);
  • за ввезення на митну територію України обладнання й матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, виробники та імпортери таких носіїв повинні сплатити відрахування уповноваженим організаціям (постанова ВГС від 18.01.2011 №20/205);
  • якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки (постанова ВГС від 31.05.2011 №9/304-10);
  • приписи ЦК та закону «Про авторське право і суміжні права» не ставлять розмір компенсації в залежність від кількості використаних об’єктів або їх складових частин (не містять приписів стосовно залежності розміру компенсації), а лише встановлюють право стягнення компенсації, виходячи із самого факту вчинення порушення авторського права; інші обставини (стосовно систематичності вчинення порушень, їх обсягу, кількості неправомірно використаних об’єктів тощо) повинні враховуватися судом у разі визначення суми компенсації в кожному конкретному випадку виходячи з меж, установлених ст.52 закону (постанова ВГС від 22.11.2011 №18/39(21/153).
  • «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням конкурентного законодавства» від 4.04.2012 01-06/418/2012

  • чинне законодавство не містить вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції за ст.1 закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» (постанова ВГС від 2.03.2010 №38/108);
  • у випадку порушення законодавства про захист економічної конкуренції пеня, передбачена ст.56 закону «Про захист економічної конкуренції», не лише має безальтернативний характер, а й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні стст.238—239, 249—250 ГК (постанова ВГС від 18.05.2010 №6/201);
  • ст.13 закону «Про захист економічної конкуренції» не містить обмежень щодо кількості фактів (подій), необхідних для кваліфікації дій суб’єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем; отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації (постанова ВГС від 15.02.2011 №2/82);
  • розглядаючи позов про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, господарський суд зобов’язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним, а не встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність акта недобросовісної конкуренції з боку порушника (постанова ВГС від 1.03.2011 №24-31/125-09-4988);
  • норми закону «Про захист економічної конкуренції» пов’язують початок перебігу строку для добровільної сплати штрафу особою, на яку його накладено, саме з днем одержання відповідного рішення органу АМК (постанова ВГС від від 30.08.2011 №20/5025/60/11);
  • інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:
  • — містять неповні, неточні або неправдиві дані про особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них;

    — приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають (постанова ВГС від 18.10.2011 №19/2а);

  • нарахування пені зупиняється на час розгляду господарським судом першої інстанції справи про визнання недійсним рішення органу АМК про накладення штрафу та перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідного рішення місцевого господарського суду (постанова ВГС від 20.12.2011 №9/158).
  • «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про рекламу» від 28.11.2012 №01-06/1731/2012

    Викладено правові позиції, згідно з якими:

  • поширенням інформації, що вводить в оману, є, зокрема, повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей шляхом розміщення недобросовісної реклами (постанова ВГС від 6.07.2010 №11/170-О-09);
  • розміщення недостовірної інформації щодо досвіду надання послуг є недобросовісною рекламою (постанова ВГС від 5.04.2011 №4/73);
  • закінчення строку дії дозволу місцевої ради на тимчасове розміщення рекламних конструкцій є підставою для припинення договірних відносин та, відповідно, демонтажу рекламного засобу, якщо в договорі передбачено, що моментом закінчення строку його дії є закінчення строку дії відповідного дозволу (постанова ВГС від 24.01.2012 №27/144-09);
  • розглядаючи позовні вимоги, пов’язані з демонтажем рекламних конструкцій, господарський суд зобов’язаний з’ясувати, в чому саме полягають повноваження органу, що звернувся з позовом, чи вмотивовано позов посиланням на відповідні повноваження позивача та чи виник спір у господарських правовідносинах сторін (постанова ВГС від 25.03.2011 №2-5/2224-2010);
  • дозвіл на розміщення реклами не породжує цивільно-правових зобов’язань для сторін, а дає лише право на розміщення зовнішньої реклами за умови укладення відповідного договору (постанова ВГС від 8.11.2011 №5005/5213/2011);
  • надання послуг реклами в Інтернеті має бути підтверджено належними доказами (постанова ВГС від 22.02.2011 №5020-12/213-4/176).
  • Постанови пленуму

    Незважаючи на дискусії в науковій літературі стосовно юридичної природи, ролі та значення роз’яснень пленумів вищих спецсудів, на нашу думку, вони є найвищою формою судової практики, оскільки остання знаходить у них свій концентрований прояв, а також вторинним джерелом права, яке, не створюючи нових норм права, вказує на те, як слід застосовувати конкретні приписи законодавства.

    Задля забезпечення правильного й однакового застосування госпсудами законів та інших нормативно-правових актів ВГС у 2012 р. давав на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики такі роз’яснення (що мають рекомендаційний характер).

    Перше півріччя

    «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» від 23.03.2012 №3

    У зв’язку зі змінами, які стались у ГПК, та питаннями, що виникли в судовій практиці, унесено зміни й доповнення до постанов пленуму ВГС:

    • «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України» від 24.10.2011 №11;
    • «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» від 26.12.2011 №17;
    • «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18.
    • «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 №4

    • якими актами законодавства слід керуватись при вирішенні питань призначення судової експертизи в процесі;
    • як вирішується питання про призначення судової експертизи, коли і як її призначати;
    • порядок виклику відповідного спеціаліста для участі в судовому процесі;
    • що законодавство не надає суду права відмовити в призначенні судової експертизи, та вказав, ким визначається спосіб проведення експертизи;
    • кому господарський суд має право доручити проведення судових експертиз;
    • право суду залучити до проведення судової експертизи особу, яка не атестована як судовий експерт, але володіє необхідними спеціальними знаннями;
    • які відомості зазначаються судом в ухвалі про призначення судової експертизи та як формулювати питання, що ставляться перед експертом;
    • особливості створення експертних комісій та проведення комплексних експертиз;
    • яким чином здійснюється визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів і перевірка (огляд) матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи;
    • як вирішується клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів;
    • підстави й порядок заявлення експертові відводу;
    • питання призначення додаткової або повторної судової експертизи;
    • що слід з’ясовувати при перевірці й оцінці експертного висновку;
    • порядок відшкодування витрат на проведення судових експертиз тощо.
    • «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, повязаних із захистом права інтелектуальної власності» від 23.03.2012 №5

      З метою правильного й однакового застосування господарськими судами норм законодавства у вирішенні питань призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності, ВГС дав роз’яснення стосовно:

    • законодавства, яким слід керуватися при вирішенні відповідних спорів;
    • того, для чого повинна призначатися судова експертиза;
    • порядку призначення та проведення судових експертиз;
    • особливостей проведення експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом:
    • — авторського права та суміжних прав;

      — права інтелектуальної власності на торговельні марки; права інтелектуальної власності на комерційне найменування;

      — права інтелектуальної власності на промисловий зразок;

      — права інтелектуальної власності на винахід чи корисну модель.

      Визнано такими, що втратили чинність, рекомендації президії ВГС від 29.03.2005 №04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності».

      «Про судове рішення» від 23.03.2012 6

      У цій постанові вкотре акцентується увага на таких важливих вимогах:

    • рішення повинне прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права й фактичними обставинами справи, на основі достовірно встановлених, тобто з’ясованих шляхом дослідження та оцінки, належних і допустимих доказів у конкретній справі;
    • рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень);
    • рішення повинне грунтуватися на повному з’ясуванні того:
    • — чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

      — чи не виявлено в процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

      — яка правова кваліфікація відносин сторін з огляду на факти, встановлені в процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору;

    • рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи від самого початку;
    • рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження й оцінки судом;
    • відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування й ті фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги; викладення в рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст.4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
    • резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або, в разі відсутності коштів на його рахунку, звернути стягнення на належне йому майно);
    • у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх вимог, які були предметом судового розгляду;
    • результати розгляду заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не резолютивній частині рішення, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (стст.67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (ст.121 ГПК);
    • якщо в судовому засіданні проголошувалися тільки вступна та резолютивна частини рішення, то в повному тексті рішення неодмінно повинна зазначатися дата його складання (підписання).
    • Дуже значним надбанням цього документа є роз’яснене в п.8 право суду в разі необхідності в мотивувальній частині зазначити про врахування ним:

    • рішення Конституційного Суду про офіційне тлумачення Конституції та законів, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону нормативно-правових актів, зазначених у п.1 ч.1 ст.150 Конституції, якими сторони обгрунтовують свої вимоги або заперечення;
    • прийнятих відповідно до Конституції та закону «Про судоустрій і статус суддів» постанов пленуму ВГС;
    • рішення Верховного Суду, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених ст.111-16 ГПК.
    • Також роз’яснено особливості розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, вирішення питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні тощо.

      «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 №7

      Відповідно до ч.1 ст.29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою в справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу в справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

      Цей документ прийнято на заміну роз’яснень президії ВГС від 22.05.2002 №04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», аби не виникало запитань, пов’язаних з участю прокурора в розгляді справ.

      Друге півріччя

      «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 №9

      Касаційний суд роз’яснив особливості:

    • видачі господарським судом наказу (виконавчого документа);
    • подання та порядку розгляду заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом;
    • виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову;
    • відстрочки, розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови суду, зміни способу та порядку їх виконання;
    • зупинення виконання судового рішення;
    • оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів;
    • розгляду заяви державного виконавця або сторони виконавчого провадження про роз’яснення рішення суду чи змісту виконавчого документа тощо.
    • Визнано такими, що втратили чинність, роз’яснення президії Вищого арбітражного суду від 12.09.96 №02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» та роз’яснення президії ВГС від 28.03.2002 №04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

      «Про внесення змін до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» від 17.10.2012 №10

      У зв’язку зі змінами, які сталися в ГПК, та питаннями, які виникли у судовій практиці щодо застосування норм матеріального і процесуального права, внесено зміни й доповнення до постанов пленуму суду касаційної інстанції:

    • «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України» від 11.10.2010 №2;
    • «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №5;
    • «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 №7;
    • «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 №10;
    • «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України» від 24.10.2011 №11;
    • «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26.12.2011 №15;
    • «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18;
    • «Про судове рішення» від 23.03.2012 №6;
    • «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 №7.
    • «Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв» від 17.10.2012 №11

      Постанова має важливе значення для судової практики у сфері функціонування системи державного матеріального резерву. ВГС роз’яснив:

    • Законодавство, яким регулюється формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву;
    • як визначати підвідомчість і підсудність справ зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про державний матеріальний резерв;
    • особливості розміщення та зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності;
    • особливості розгляду справ зі спорів про відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, витрат, пов’язаних з таким зберіганням;
    • специфіку вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням відповідальності за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі за самовільне відчуження;
    • що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення держрезерву від виконання зобов’язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву тощо.

    «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 №12

    Цією постановою докладно роз’яснено:

  • законодавство, що регулює відносини у сфері права інтелектуальної власності (зокрема й положення міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою);
  • питання підвідомчості справ у спорах, пов’язаних з використанням у господарському обігу об’єктів інтелектуальної власності;
  • способи захисту права інтелектуальної власності;
  • питання, пов’язані з реалізацією прав інтелектуальної власності;
  • підстави та порядок вжиття запобіжних заходів;
  • особливості вирішення спорів, пов’язаних із:
  • — захистом авторського права і суміжних прав;

    — захистом прав на знаки для товарів і послуг;

    — захистом прав на інші об’єкти промислової власності;

    — захистом прав інтелектуальної власності у відносинах економічної конкуренції.

    Визнано такими, що втратили чинність, рекомендації президії ВГС від 10.06.2004 №04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

    В огляді не піддавалися аналізу постанови пленуму від 23.03.2012:

    «Про підсумки роботи господарських судів України у 2011 році та завдання на 2012 рік» №1;

    «Про хід виконання постанови пленуму ВГСУ від 22.07.2011 №8 «Про підсумки роботи господарських судів України у першому півріччі 2011 року та завдання на друге півріччя 2011 року» №2 та

    «Про внесення змін до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2011 №4 «Про затвердження нової редакції Положення про Науково-консультативну раду Вищого господарського суду України та визначення її персонального складу» №8.

    Це пов’язано з тим, що вони стосуються внутрішньої роботи установи.

    Дмитро Притика, доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України;

    Андрей Потьомкін, здобувач кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ

    zib.com.ua

    Судова та адвокатська практика

    Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»

    від 14 червня 2012 року № 10

    Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

    від 6 листопада 2009 року № 9

    Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди»

    від 31 березня 1995 року № 4

    Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»

    від 27 березня 1992 року № 6

    Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом»

    від 16 травня 2013 № 24-754/0/4-13

    Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»

    від 6 листопада 1992 року № 9

    Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про захист права власності та інших речових прав»

    від 28 січня 2013 № 24-150/0/4-13

    Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування строків позовної давності»

    від 16 січня 2013 № 10-70/0/4-13

    Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах»

    від 15 жовтня 2004 року № 01-8/1798

    www.protectedmedicine.org.ua

    Юрисконсульт

    Юридические консультации о том, как вести бизнес законно

    Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 Застосування практики Суду у вирішенні господарських спорів на підставі положень Господарського процесуального кодексу України

    З огляду на необхідність у подальшій всебічній імплементації практики Європейського суду з прав людини (далі — Суд) у здійсненні господарського судочинства Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.

    1. З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

    2. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

    Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі — Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

    Отже, у зв’язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

    3. Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

    Господарським судам України слід враховувати, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

    Таким остаточним рішенням стосовно вичерпання всіх національних засобів захисту в господарському процесі є судове рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (див. ухвалу Суду у справі MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006).

    Отже, перебіг шестимісячного строку, встановленого статтею 35 Конвенції для подання індивідуальної заяви про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції та протоколах до неї, починається з дати ухвалення Верховним Судом України відповідного судового рішення. При цьому щодо заяв, які не стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває, цей строк не обчислюється (див. рішення Суду у справі Ponomarenko v. Ukraine, no. 13156/02, §29, від 14.06.2007).

    4. До повноважень Суду не входить перегляд та скасування судових рішень, ухвалених національними судовими органами (див. рішення Суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123/03, § 43, від 06.12.2007): Суд не має діяти як четверта інстанція (див. рішення Бочан проти України (№ 2), no. 22251/08, від 05.02.2015).

    Суд, зокрема, приймає до розгляду індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції, щодо порушення Високою Договірною Стороною прав, викладених у Конвенції. Сторонами у таких справах є заявник, який вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом спору — питання про наявність чи відсутність порушення Високою Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або в протоколах до неї.

    Судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано Судом доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або в протоколах до неї.

    У разі визнання Судом факту відповідного порушення прав заявника Україна зобов’язується виплатити встановлене Судом відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника у справі та вжити заходів щодо відновлення порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в національних судових органах.

    5. Предметом розгляду в Суді можуть бути питання щодо порушення прав та свобод, викладених у Конвенції або в протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були предметом розгляду у господарських судах України в зв’язку з використанням заявниками національних засобів судового захисту. При цьому вирішення питання щодо вичерпання таких засобів судового захисту є виключною компетенцією Суду (див. рішення Суду у справах: MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006; Masa Invest Grup v. Ukraine (dec.), no. 3540/03, від 11.10.2005).

    6. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Цією датою стосовно України є 11 вересня 1997 року.

    Отже, юрисдикція Суду поширюється виключно на факти, що мали місце після набрання чинності Конвенцією відносно України. Як виключення із загального принципу дії Конвенції у часі (ratione temporis) Суд може взяти до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року (див. рішення Суду у справі Sovtransavto Holding v. Ukraine, no 48553/99, §§ 57 — 58, від 25.07.2002). Це в першу чергу стосується скарг на недотримання розумної тривалості розгляду справ і стану розгляду справи на момент набрання чинності Конвенцією стосовно України.

    7. Відповідно до пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення Суду з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

    Особливості виконання рішень Суду передбачено статтями 41 і 46 Конвенції, практикою Суду, відповідними нормативними актами Комітету Міністрів Ради Європи та главою 3 Закону, а порядок їх перекладу та оприлюднення і порядок посилання на Конвенцію та практику Суду — відповідно статтями 6 та 18 Закону.

    8. Глава 4 Закону встановлює порядок застосування практики Суду. Так, зокрема згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом.

    Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті «Голос України» за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах «Законодавство» та «Ліга». Оновлений переклад Конвенції з перекладом тексту Протоколу № 14 також доступний у пошуковій системі «Ліга» і на веб-сайті Міністерства юстиції України (http://www.minjust.gov.ua).

    Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі», який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій.

    Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду (http://www.echr.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOC (http://hudoc.echr.coe.int/eng#<%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22]>). Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах, на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в Україні (http://www.coe.kiev.ua).

    9. У додатку до цього листа наведено систематизований відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України виклад правових позицій Суду в окремих справах, який підлягає щоквартальному перегляду та доповненню.

    10. Відкликати інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні» (з подальшими змінами і доповненнями).

    www.zhdymora.com

    Смотрите еще:

    • Вакансии юрист в банке спб Вакансии юрист в банке спб «Банк «Санкт-Петербург», основанный в 1990 году, сегодня является крупнейшим банком Северо-Западного региона России. Согласно рейтингу агентства «Интерфакс» входит в число 15 […]
    • Закон об образовании правила отчисления Отчисление из ВУЗа. Возможно ли оспорить ОТЧИСЛЕНИЕ ИЗ ВУЗА. КАК ОСПОРИТЬ? По закону у студентов есть обязанности, которые одинаковы для обучающихся частных и государственных вузов. Так, в соответствии с ч. 1 […]
    • Приказ 517 от 2007 Приказ Минобороны РФ от 11 декабря 2007 г. № 517 “О повышении размеров должностных окладов лиц гражданского персонала отдельных органов Министерства обороны Российской Федерации” В соответствии с Указом […]
    Закладка Постоянная ссылка.

    Обсуждение закрыто.