Проект закон україни про мови

Мовний закон

Ситуація з мовою в Україні доволі складна. Так склалося історично, що державна та рідна мова в нашій державі для багатьох людей не є тотожними поняттям, а незнання значення цих поняття призодить до непорозумінь і спекуляцій. Рідну мову людина вивчає найперше і в подальшому використовує в повсякденному житті, нею мислить, однак, не завжди при цьому володіючи державною мовою. Будь-яка держава має державну мову (а то й не одну), а громадянин повинен вільно володіти нею. На сьогодні в Україні, окрім українців і росіян, існує понад 130 нацменшин, які є носіями більше ніж 75 мов та мов корінних народів – кримськотатарська, кримчацька та караїмська, кожна з яких має право на існування. Дослідний центр Pew, що розташований у Сполучених Штатах Америки, проводив опитування серед населення європейських країн про важливість державної мови для людей.

Мова як найбільш важлива умова національної ідентичності

Джерело: URL: http://www.pewglobal.org/2017/02/01/language-the-cornerstone-of-national-identity/

З перших років незалежності України, питання державної мови неодноразово обговорювалося у Верховній Раді України та було внесено ряд змін у законодавство, проте, мовне питання для тогочасної політики мало маніпулятивний характер. Так, на президентських виборах 1994 р., у передвиборній кампанії кандидата в Президенти Л. Кучми, було використано пункт про двомовність країнського суспільства, тим самим було штучно розділено країну на україномовне та російськомовне населення. На парламентських виборах 1998 р. вісім партій у передвиборних кампаніях також обіцяли надати російській статусу державної мови. 2004 р. кандидат у Президенти В. Ющенко гарантував захист права володіння російською мовою, проте після виборів – єдиною державною мовою залишилася українська. Як показує історія, тогочасні політики окрім маніпуляцій не внесли істотних змін у законодавство про державну мову.

Однак реалізувати все невиконане попередниками вдалося Партії регіонів за президентства В. Януковича. 3 березня 2012 р. Верховна Рада України проголосувала за скандальний законопроект № 9073 «Про засади державної мовної політики», за подання С. Ківалова та В. Колесніченка. Цей закон викликав масові незадоволення і супроводжувався протестними акціями. Так, відповідно до Закону № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» або як його називають неофіційно – «закон Ківалова – Колесніченка», 18 мов отримали статусу регіональних, що надає право використовувати їх в офіційній документації, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. Таким чином, російську мову було визнано найбільш вживаною серед мов інших нацменшин в Україні.

Наразі назрів новий план дій у мовному питанні, так у парламенті зареєстровано три законопроекти про мову, які передбачають майже повну українізацію телевізійного та радійного ефіру, преси, книговидання, кінематографа й реклами.

Так, 19 грудня 2017 р. було зареєстровано законопроект «Про мови в Україні» (№ 5556), який регулює мовне питання, а 19 січня у Верховній Раді зареєстровано одразу два законопроекти: «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (№ 5669) та «Про державну мову» (№ 5670), які передбачають нові вимоги до мови засобів масової інформації, книговидання, кінематографа й реклами та ін.

Традиційно, все, що пов’язане з мовним питанням, сприймається неоднозначно в будь-якому суспільстві, і наше не є винятком. Академік НАН України П. Гриценко, директор Інституту української мови НАН України, наголошує, що удержавлення української мови є основним завданням діяльності Президента та Верховної Ради і згідно з Конституцією України державною мовою є українська. Проте конституційне право щодо мови порушується у зв’язку з дією закону Ківалова – Колесніченка, що передбачає не обов’язкове використання державної мови. Він вважає, що, ставлячи в опозицію тільки українську та російську мови, – питання інших мов нацменшин відходить на другорядний план і це виглядає швидше як чергова спекуляція.

«Закладається дуже багато спекулятивних речей через те, що немає економічного зростання, немає реальної видимості і відчуття реформ. Політичні партії і влада як така розуміють, що треба зайняти населення якимись іншими питаннями. Тому вони будуть намагатись переключитись на старі мовні теми», – вважає також політолог, директор аналітичного центру «Політика» М. Давидюк. Масоване повернення до мовного питання може розглядатися як підготовка до позачергових парламентських виборів, тим самим, розділивши майбутніх кандидатів «західних» та «східних партій».

Народний депутат В. Балога провів аналогію з 2004 р., коли «були президентські вибори і нас ділили на сорти по мові. Сьогодні потрібно думати про примирення, про те, щоб ми не думали, що якщо ти говориш на українській мові – ти патріот, на російській – не патріот. Адже патріотизм вимірюється не тим, на якій ти мові розмовляєш». Відповідно до цих законопроектів завданням держави є захист і поширення української мови, та не спрямовані проти жодної мови національних меншин. Урегулювання порушень мовного законодавства та міри, до якої українська мова повинна стати основною, не мають єдиного спільного представлення у проектах.

Член робочої групи з розробки законопроекту № 5670 М. Кобєлєв вважає, що ситуація в Україні нині є ненормальною в мовному плані. Ця проблема достатньо не врегульована державою і створює місце для можливих маніпуляцій та конфліктів.

Одностайної думки щодо «мовних» законопроектів наразі немає. Проте, як наголошують деякі експерти та політики, якщо взяти головне з цих трьох законопроектів, то буде один, доволі вдалий проект. «Не думаю, що хоча б один із зареєстрованих проектів законів про мову має шанс бути прийнятим у такому вигляді , як є. Їх треба доопрацювати. Давати людям позитивні стимули і рухатися поступово», – повідомила В. Сюмар народний депутат, голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Вона вважає, що питання мови для України є доволі важливим, однак не повинно збурювати людей.

Першим із зареєстрованих законопроектів є проект № 5556 «Про мови в Україні» від 19 грудня 2016 р. за співавторством Я. Лесюка, І. Васюника, О. Юринець, О. Білозір, О. Черненко та ін. – загалом 33 народні депутати. У разі прийняття, закон набирає чинності з наступного дня після опублікування, окрім норми про загальнонаціональне мовлення телеканалів та радіостанцій державною мовою та синхронний переклад іншомовної трансляції, яка має вступити в дію з 1 січня 2020 р.

Як зазначається в пояснювальній записці до цього законопроекту, він «визначає засади державної мовної політики мови, врегульовує питання щодо основ статусу мов в Україні, захисту мовних прав в Україні, регулює питання мови топонімів, інформатики, мови здійснення судочинства, поштового зв’язку, мови у сфері освіти, науки, культури в Україні, визначає порядок застосування державної мови як робочої мови, мови актів та діловодства органів державної влади, мову Збройних сил України, політичних партій та організацій, а також передбачає зобов’язання всіх посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних установ, підприємств і організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності при виконанні своїх обов’язків і у публічному спілкуванні застосовувати виключно державну мову».

Відповідно до проекту, телеканали й радіостанції, преса, кінематограф, культура, освіта повинні послуговуватися державною мовою або мовою нацменшин. Щодо трансляції іноземних аудіовізуальних творів, то, окрім, прокату в кінотеатрах, дублювання чи озвучення має бути українською мовою або мовою національних меншин. Декларуються заохочення державою видання книжок і розвиток кіномистецтва національною мовою, а також переклад українською визначних творів світового мистецтва та визначних аудіовізуальних творів. Інформаційним агентствам надається право поширювати інформацію державною мовою, та, за потреби, англійською або іншою іноземною мовою. Мовлення на аудиторію іноземних держав здійснюється українською мовою, англійською або іншою іноземною мовами.

Цей Закон, за висновками експертів, є гуманним і передбачає забезпечення потреби національних меншин в їх рідній мові. І. Фаріон, народний депутат України, вважає цей законопроект найкращим із запропонованих, що містить важливий нагальний припис: «Діалекти української мови, а також мови мігрантів не є мовами корінних народів і національних меншин України» (Розділ II, п. 7), як і слушно оперовано термінами «мови корінних народів» (а це лише українці та кримські татари) і «мови національних меншин», яких має бути не менше ніж 30 % у межах населених пунктів задля отримання мовних преференцій поряд із державною українською мовою.

Українська письменниця Л. Ніцой у законопроекті № 5556 вбачає деякі неточності. Так, у ст. 5 ідеться про те, що не можна дискримінувати державну мову і не можна дискримінувати мови меншин. Правильно говориться. Потім дійшла до ст. 24 про обслуговування. У ній стверджується, що мова обслуговування – державна. І тут же, п. 3, у містах і селах, де живуть меншини, можливе обслуговування мовою меншини.

Другим зареєстрованим законопроектом є проект № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» від 19 січня 2017 р. за ініціативи М. Головка, М. Матіос, А. Іллєнка, О. Осуховського, М. Княжицького, О. Марченка та Ю. Левченка. Закон має набрати чинності з дня опублікування, при цьому має втратити чинність ухвалений у 2012 р. Закон «Про засади державної мовної політики» (Ківалова – Колісніченка). Проте положення про українську мову на телебаченні, радіомовленні, кінематографі та рекламі мають вводитися в дію через шість місяців із дня набрання чинності, а норми щодо державної мови друкованих ЗМІ – через два роки з дня набрання чинності законом.

Цей законопроект спрямований на врегулювання порядку застосування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя; зміцнення функції державної мови як мови громадянства; захист мов національних меншин, що опинилися під загрозою зникнення; запобігання дискримінації особи за мовною ознакою; сприяння у задоволенні мовних потреб закордонних українців у країнах їхнього поселення. Дія Закону не поширюватиметься на мову релігійних обрядів та на сферу приватного спілкування між особами. Цей законопроект передбачає складання іспиту на знання української мови при прийманні на роботу держслужбовців, прокурорів, суддів та інших посадовців. Документи, які посвідчують особу громадянина України, оформлюються виключно українською мовою, винятком є документи, передбачні міжнародними договорами.

І. Фаріон, народний депутат, нагадує, що за основу законопроекту № 5669 було взято проект розроблений 2013 р. Він передбачає абсолютне функціонування української мови у всіх сферах, охоплюючи публічну сферу, державну сферу і освітню сферу. Законопроектом передбачено існування Центру української мови і Центру стандартизації мови, а також інспектування чиновників на знання мови та визначається адміністративна відповідальність, штрафування за недотримання мовних норм.

О. Аронець, український громадський діяч, вважає, що прийняття мовного законопроекту № 5669 зупинить русифікацію українців. Він буде стимулювати до швидкого розвитку української мови. І що головне – українці в Україні не будуть почувати себе іноземцями. Адже коли вмикаєш телеканал, ідеш у магазин, чи влаштовуєш дитину в школу – чуєш здебільшого лише іноземну мову. Українці в Україні не зобов’язані знати, розуміти чи розмовляти іноземною (російською) мовою, саме з цього принципу виходили ініціатори проекту закону № 5669.

Як бачимо, законопроекти № 5556 та № 5669 написані за одним принципом та мають майже однакову мету – захистити та розвивати українську мову й мову національних меншин. На противагу цим законопректам, було подано проект закону № 5670 «Про державну мову», за ініціативи І. Подоляк, Г. Гопко, Л. Ємеця, О. Юринець, О. Сироїд та ін. – загалом 33 народні депутати, який є найбільш обговорюваним у суспільстві.

Законопроект № 5670 спрямований на врегулювання порядку використання державної мови в публічних сферах суспільного життя та порядку використання інших мов в Україні. Відповідно до поданого проекту врегульовуються питання визначення стандартів державної мови, застосування української мови як мови громадянства України, використання державної мови та мови нацменшин в органах державної влади, в освіті та науці, у засобах масової інформації та книгодрукуванні, у закладах культури, під час культурних та спортивних заходів, при позначенні топонімів, у рекламі… у діяльності організацій та суб’єктів господарювання приватної форми власності наданні інформації про їхні товари і послуги, однак, не порушуючи прав осіб, що належать до національних меншин, та сприяння їхньому захисту і розвитку.

Закон має набрати чинності через два місяці з дня опублікування, при цьому має втратити чинність ухвалений у 2012 р. Закон «Про засади державної мовної політики». Але норми щодо мови телебачення, радіомовлення і реклами мають вводитися в дію через шість місяців із дня набрання чинності, норми щодо мови кінематографа, друкованих ЗМІ – через один рік, а норми щодо книговидання й книгорозповсюдження – через два роки з дня набрання чинності.

У Законі передбачено створення Національної комісії зі стандартів державної мови, яка буде займатися захистом української мови. Для цієї мети має бути введена посада уповноваженого із захисту державної мови. За виконанням та фактами порушеннями Зкону будуть стежити спеціальні мовні інспектори. Відповідно до ст. 7 законопроекту № 5670 українська мова є обов’язковою для всіх органів держвлади і місцевого самоврядування, військовослужбовців, працівників освіти, медицини.

Також державна мова є загальнообовязоковою для дошкільних, шкільних, позашкільних і вищих навчальних закладах, однак, у школах і дитячих садках допускається використання мови нацменшин. Навчання у вищих навчальних закладах має вестися виключно українською, при цьому допускається викладання одного або кількох предметів однією з офіційних мов ЄС.

Усі культурно-масові заходи повинні проводитися виключно українською мовою. Театральні вистави іншими мовами повинні супроводжуватися субтитрами українською мовою. Знімання кіно допускається лише державною мовою, за винятком окремих реплік іншими мовами, проте, за наявності субтитрів. Телерадіокомпанії мають забезпечити синхронний переклад і дубляж українською мовою. У разі, якщо хтось із учасників публічного заходу виступає іншою мовою, організатор забезпечує повноцінний послідовний або синхронний переклад державною мовою (ст. 25). Електронні ЗМІ хочуть зобов’язати мати сторінку українською мовою, яка повинна завантажуватися користувачеві за замовчуванням. Українська мова також позиціонується як головна мова друкарства і видавничої діяльності. Тиражі іншими мовами не можуть бути більші за тиражі українською мовою.

На противагу іншим пропонованим законопроектам (№ 5556 та № 5669), законопроект № 5670 передбачає за порушення мовного закону штрафи. А за спробу «впровадження в Україні офіційної багатомовності» настає кримінальна відповідальність.

Відповідно до ст. 40 проекту закону № 5670 створюється Національна комісія зі стандартів державної мови, що затверджує стандарти української мови, а саме: правопис української мови та зміни до нього; стандарти української термінології; стандарти транскрибування і транслітерації; стандарти української мови жестів для спілкування з людьми, які мають вади слуху. Комісія визначає вимоги до рівня володіння державною мовою для набуття громадянства.

Законопроект № 5670 викликав масове обговорення в інформаційному просторі. Народний депутат України І. Фаріон проект закону № 5670 «Про державну мову» вважає найбільш професійно виписаним: він детальніший, містить точнішу термінологію, менше розбіжностей і вносить зміни до більшої кількості законодавчих актів.

А. Геращенко, політик, народний депутат наполягає на прийнятті законопроекту та наголошує, що в Україні повинна бути єдина державна мова і, якщо надалі будуть розділяти Україну за принципом хто якою мовою говорить, то ми отримаємо тут панування Російської Федерації.

Згаданий вище М. Кобєлєв зазначає, що відновлення використання української мови в публічній сфері зможе за невеликий термін відновити мову і в інших сферах суспільного життя, і разом не зачіпаючи приватного спілкування. «Ті, хто хоче спілкуватися російською, німецькою чи іншими мовами у приватному житті – вони можуть це робити безперешкодно».

О. Бригинець, народний депутат України, вважає, що громадяни, які є представниками держави Україна, повинні вільно володіти та знати мову в питаннях, які стосуються держави, а в побуті можна спілкуватися тією мовою, якою зручно. У жодній країні світу немає заборони на використання будь-якої мови на побутовому рівні, уточнює народний обранець.

Л. Ніцой, українська письменниця, зазначає, що ст. 21, яка стосується освіти, законопроекту № 5670 їй дуже подобається, адже в ній ідеться про освіту державною мовою та «вивчення» мови меншин, а не «навчання» мовою меншини, що є величезною різницею. О. Бригинець підтримує таку думку і не проти створення спеціалізованої російськомовної школи, де будуть глибоко вивчати російську, проте, поряд із цим кожна дитина має право ходити в школу, де повноцінно викладають українську.

На думку політолога К. Бондаренка, українізація країни повинна пройти, але це повинно пройти поступово і відбуватися на рівні кількох поколінь. Він вважає, що цей законопроект є черговим «фіговим листком, який прикриває їх повну бездіяльність як політиків через те, що їм нічого сказати своїм виборцям».

Любко Дереш, сучасний український письменник, з приводу цього законопроекту сказав, що нині в країні надто складна ситуація для того, щоб примусово, тобто через прийняття закону поширювати використання української мови. Він переконаний, що поширювати вживання державної мови можливе «не через накази, а через культурну політику».

Журналіст Ю. Володарський законопроект № 5670 вважає законом про викорінення російської мови в Україні, законом про скасування в Україні демократії, законом про позбавлення половини громадян України базових прав і свобод.

Водночас слід зазначити, що подібні мовні закони застосовуються в Литві, Латвії та Естонії, де єдиною державною мовою визначена мова титульної нації. У цих країнах у свій час вводили доволі жорсткі обмеження щодо використання інших мов та надавали пільгові умови й квоти на продукцію державною мовою. У Латвії донині стежать за тим, щоб латвійська мова домінувала в суспільстві, а Центр державної мови контролює виконання закону. А порушення вимог щодо використання естонської мови у сфері державного управління, листування, звітності, спілкування з людьми або передачу інформації, пов’язаних з роботою працівників у державних установах, юридичних осіб публічного права та їх відомств, органів місцевого самоврядування влади, а також на печатках, штампах або бланках, тягне за собою накладення штрафу в розмірі до 200 штрафних одиниць. У Литві визнається єдина державна мова – литовська в усіх сферах життя, а за недотримання закону настає адміністративна відповідальність. Контролюють виконання чинного законодавства мовні комісії при Сеймі Литовської Республіки. Ю. Винничук з приводу мовної ситуації у прибалтійських країнах сказав, що «вони зі своїми квартирантами розібралися швидко. Але я не бачу, щоб росіяни через те масово тікали з Прибалтики на свою історичну родіну. Мабуть, доволі швидко звикли. У тому числі і до мовної поліції».

www.nbuviap.gov.ua

Проект закон україни про мови

У парламенті зареєстровано аж п’ять мовних законопроектів. Найбільш підготовленим здається законопроект 5670-Д.

Історія української мови – не лише плач та стогін з приводу вікових її заборон, штучних перешкод та переслідувань її носіїв. Якщо слідкувати за мовними перипетіями останніх років, це, попри драматизм, – життєствердна історія любові, правової винахідливості та величезної волонтерської роботи.

За нашими даними, мовний законопроект, який вважатиметься базовим для мовного законодавства, – 5670-Д – буде винесено до сесійного залу вже найближчим часом. У якій ситуації він виноситься, які перспективи прийняття та ризики неприйняття?

Без перебільшень, «мовні» події останніх років – щось на кшталт чи інтелектуального бойовика, чи історичної драми.

Не обтяжуючи деталями, нагадаємо події «мовного циклу» останніх років. Те, що від початку Незалежності українізація була м’якою, визнають навіть найбільш скептичні до влади соціологи.

При цьому мовним питанням не задоволені були всі. Проросійські люди (яких всі роки підігрівала російська влада через телеканали) стверджували, що сфера вживання російської звужується і що в школах зменшується кількість годин її вивчення. Потім оце локальне незадоволення набуло абсолютно фейкової формули «наступу на російськомовних».

Не задоволені були й українськомовні патріоти. Вони небезпідставно стверджували, що на Півдні та Сході місцева влада просто не дозволяє освітні українськомовні програми, і що міське мовне середовище не розвивається абсолютно. Окремими пунктом виставляли претензії до російськомовних каналів, які насаджували не лише російську, а й ностальгійно популяризовували радянську добу, як щось втрачене.

Варто зауважити, що український політикум до кінця ніколи не розумів ролі й можливості мови, як такої, у суспільній реорганізації. Застороги вчених-мовників сприймалися, як інтелектуальні завихріння. Всі понад двадцять років Незалежності праві й ліві актуалізовували мовне питання перед виборами для мобілізації електорату.

Передбачаючи образи тих чи інших націонал-патріотів різних скликань, я можу їм заперечити лише однією фразою: «Ви не могли провести мовний закон, бо у вас не було більшості в парламенті. Але чому, як депутат, ви не створили курсів з безкоштовної української? Чи провели від початку до свого становлення за руку хоча б одного молодого письменника?» (Точніше, один колишній депутат такі курси зробив. Але нацдемів у парламенті були сотні). Період Януковича – це був період згортання будь-якої диверсифікації усіх сфер економічного життя та суспільного узалежнення. Не дивно, що в Кремлі взялися і за українську мову.

Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко

Лютий–червень 2012 року. Два кооптованих із РФ політика, Ківалов та Колесніченко, протягують закон, який розширював використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов – не менша як 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках – й менше, ніж 10%.Закон дозволяв використовувати регіональні мови “в роботі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у державних і комунальних навчальних закладах, а також інших сферах суспільного життя”.

Фактично, звужував обов’язкову сферу використання державної мови та робив її знання в певних регіонах просто не потрібною.

23 лютого 2014 року Верховна Рада України скасувала цей закон, прийнявши поданий ще 28 грудня 2012 року В’ячеславом Кириленком проект Закону «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики».

28 лютого 2018 року Конституційний суд визнав неконституційним закон “Про засади державної мовної політики” – “закон Ківалова-Колесніченка”. Причина – порушення процедури ухвалення документа.

Детально про те, як непросто приймалося це рішення і що стало підставою для скасування – Укрінформ писав тут.

ЯКА СИТУАЦІЯ ЗАРАЗ

У столиці нині – сплеск розвитку української. Минулого року я провела маленьку фокус-групу, запитуючи всіх мовно-заангажованих спікерів про становище української мови. І Олександр Авраменко, і В’ячеслав Кириленко, й Антін Мухарський, і Лариса Масенко, й Іван Драч і багато інших відповіли, що в Києві мовна ситуація покращилася. І в сфері обслуговування, і на вулицях, у парках, громадському транспорті української мови та України стало більше.

Ці дані підтверджуються опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології наприкінці минулого року. Згідно з ним, кожен другий українець розмовляє українською вдома (щоправда, це без урахування окупованих територій), 39% українців спілкуються українською на роботі чи навчальному закладі. П’ятеро з десяти працівників кафе відповідають українськомовним клієнтам українською, один із десяти – переходить на українську пізніше. Четверо з десяти працівників не переходять на українську мову.

Українську мову називають рідною дедалі більше українців – 68% (дані соціологів без урахування окупованих територій). 61% опитаних вважає, що державна політика має сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя. 60% – зазначають, що українська мова має стати основною в усіх сферах спілкування.

В міжнародному плані ситуація здається неоднозначною. Сусіди України уважно стежать за всіма мовними законопроектами та мовними статтями інших законопроектів. Досить м’який закон про освіту, ухвалений восени минулого року, відгукнувся Україні й заявою Польщі, Угорщини та став темою розмови із дипломатами Румунії.

Як тут не згадаєш про те, що Україна була в складі трьох імперій.

Юридично ситуація виглядає сприятливою. Правники трактують, що через скасування закону Ківалова-Колесніченка діє пряма норма Конституції, але необхідність прийняття мовного законодавства – очевидна.

І тут починається найцікавіше. Вибори в цій країні ніхто не скасовував. І мовне питання залишається гарячим для електорату Сходу та Півдня (вибачте, але їх 20 років переконували, що їх утискають за мовним принципом, свідомість за три роки не зміниш, різкий мовний закон може їх відштовхнути). Не виключено, що саме тому на врученні Шевченківської премії президент Петро Порошенко сказав, що він виступає за 10-річну програму укорінення та зміцнення державного статусу української мови. Мовники та волонтери насторожилися, бо ж, як мені пояснили вчені, – там, де пропонують 10-річну програму, там нема місця чіткому й однозначному законопроекту. Схвально про 10-річну програму відгукнулася Оксана Забужко. Мовляв, це стратегічний хід Президента, він правильний, але окремий новий закон приймати треба.

Оксана Забужко

Який же закон? Автор цих рядків нарахувала в парламенті аж п’ять мовних законопроектів. Найбільш підготовленим здається законопроект 5670-Д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У нього є свій фейсбук-акаунт.

Законопроект підтримали віце-прем’єр-міністр Павло Розенко, віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, міністр культури Євген Нищук, голова Верховної Ради Андрій Парубій.

Що нового пропонує проект закону?

Пропонує запровадити Національну комісію зі стандартів державної мови. І серед її повноважень є не лише затвердження стандартів державної мови. Їй віддано і затвердження правопису, і термінологія, плюс транскрибування і транслітерація. Вона ж визначає вимоги до рівня володіння державною мовою. Їй «підвідомчі» посібники та підручники, методика та порядок перевірки рівня володіння мовою. Вона ж затверджує зразок сертифікату про рівень знань державної мови.

Це не все. Національна комісія зі стандартів державної мови утворює Термінологічний центр української мови, який ініціює зміни до Правопису української мови та працює над стандартами української термінології в різних галузях.

Також вводиться посада Уповноваженого із захисту державної мови, який щороку подає Кабінетові Міністрів, громадськості річний публічний звіт про свою діяльність і про стан дотримання закону. Саме при Уповноваженому із захисту державної мови діє служба у складі 27 мовних інспекторів.

Законопроектом пропонується створити ще й Центр української мови. Він проводить іспити та видає Державний сертифікат встановленого зразка на знання мови.

Автор цих рядків неодноразово виступав за створення в Україні контролюючої інстанції, свого роду Інституту Української мови. Але чи не буде така розгалужена мережа уповноваженого, комісії, центру занадто бюрократичною?

Не маю нічого проти бюрократії, без неї неможлива демократія. Але коли вона громіздка, вона не дуже ефективна.

Також виникає запитання: що таке «рівні володіння мови», пропоновані законом. І чи можна об`єктивно і безстороньо їх визначити? І де ми знайдемо у владі людей, які б знали мову на експертному рівні? Чи не стане визначення рівня підставою для зловживань?

І нарешті, різні статті проекту закону в разі прийняття набувають чинності упродовж від шести місяців до двох років. Не переконана, що встигнемо.

Втім, можливо, наші побоювання будуть пом’якшені, якщо закон буде винесено в зал.

Ми ж попросили експертів і волонтерів прокоментувати ситуацію.

БЕЗ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ МИ ВІДДАМО ПИТАННЯ В РУКИ УЛЬТРАПРАВИМ

Юрій Макаров, член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України:

– Закон про мову потрібний. Причому, достатньо радикальний. Стара теза опонентів: «Не розгойдуйте човен» – не більше, ніж маніпуляція. Ми орієнтуємося на те, що підказує російська пропаганда. Як представник «панівної меншості», я російськомовний, і від російської мови не збираюся аж так відмовлятися – вона мене влаштовує у певних рамках. Це моє життя, моє особисте право, і щойно на мої права будуть зазіхання, то я реагуватиму відповідно. Але українці, україномовні, які виросли за останні 25 років і які в принципі можуть обходитися без російської, почуваються дискримінованими ще більше, ніж їхні батьки. І цю напругу, яка виходить у вигляді істеричних проявів, треба каналізувати, бо тоді її монополізують крайні праві. Не приймаючи закон про мову, ми добровільно даємо право на діяльність ультраправим.
Тепер про ймовірну міжнародну реакцію. Всі виступи наших сусідів мають формальну та суттєву складову. Претензії поляків та угорців, які стали приводом до загострення, мають привід та причини. Причини з приводами інколи не мають нічого спільного. Боятися приймати закон через гіпотетичну реакцію – ну, вибачте, не можна…

Але проблема також у тому, що я, як філолог, не вірю в масову двомовність. Все, як у старому серіалі: серед живих має залишитися один – нічого не поробиш.

Юрій Макаров

Є люди, які в певних умовах на певних територіях говорять на чотирьох мовах. Скажімо, на Поділлі свого часу прийнято було розмовляти українською, російською, ідишем, польською. Так само на австрійській території люди були дво-тримовні. Але це виняток. Загалом же, там, де ми захищаємо права україномовних, там ми наступаємо на права російськомовних. Це треба усвідомити, змиритися. Нічого тут не поробиш. Якщо в цьому не зізнатися, а дурити голову, то ми просто перестанемо розуміти проблему.

Але я маю й суттєві зауваження. Вимагати від українця, щоб він із понеділка на вівторок перейшов на українську – нереально. Для цього ми повинні забезпечити українцям, зокрема, російськомовним, можливість такого переходу. Для всіх, хто хотів би опанувати на нормальному рівні – так, щоб не червоніти – українську мову, треба забезпечити такі можливості. І це справа не самодіяльних ентузіастів.

Спочатку хочу сказати про ситуацію, як філолог (а філологів колишніх не буває). Я нарахував десять підручників з української для англомовних. Нема підручника для російськомовних (за винятком одного).

Мій учитель професор Тищенко вимірював дистанцію між мовам одного куща. Дистанція між українською та російською не менша, ніж між російською та польською. Курс польської мови від нуля до експертного рівня загалом займає 18 місяців. І це споріднена дружня, зрозуміла нам польська мова. Для тих, хто хоче опанувати мову на нормальному рівні, треба забезпечити такі можливості. Потрібна мережа курсів, а український дидактичний матеріал повинен просто залити все.

Я знаю, що є лише один колишній народний депутат Олесь Доній, який започаткував безкоштовні курси української мови на волонтерських засадах.

Я ДУЖЕ БОЮСЯ, ЩОБ НЕ БУЛО ПЕРЕГИНІВ

Ірина Бекешкіна, соціолог:

– Я вважаю, що прийняття мовного закону – справа надважлива. Важливо приводити у відповідність до мовного закону меню у кафе та ресторанах, сервіси.

Але у мене є побоювання, щоб не було перегинів. Наприклад, ну, є літні викладачі у вишах, майже пенсіонери, які читали лекції російською, то дайте їм допрацювати до пенсії.

Або: яким буде перехідний період для закону? Просто дайте собі чесну відповідь – скільки потрібно часу за відсутності курсів, щоб люди добре опанували державну?

Ми повинні розуміти, що ми лише запроваджуємо масову культуру українською. Фільми, книговидання та читання українською – норма в Києві, але ще не є сталою звичкою в інших регіонах. Я за закон, але за поступовість та обережність, бо сила дії дорівнює протидії.

ЗАКОН КІВАЛОВА-КОЛЕСНІЧЕНКА МІГ ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНУ НА РОСІЙСЬКУ ГУБЕРНІЮ

Лариса Масенко, мовознавець:

– Я була втішена рішенням Конституційного суду про скасування закону Ківалова-Колесніченка. Прийняття цього закону з використанням Хартії було підступною маніпуляцією, а існування цього закону в українському правовому просторі перетворювалося на ганьбу. Ми після цього закону в мовному питання підійшли до прірви. Закон Ківалова-Колесніченка остаточно перетворив би Україну на російську губернію.

І, звісно, я виступаю за прийняття закону 5670-Д. Він найбільш фаховий та підготовлений, бо ж над законом працював група, яку очолював дипломат та юрист, який знає мовні законодавства інших держав, Володимир Василенко.

Я підтримую цей законопроект, бо він містить норми про інститути контролю. Якщо ми приймемо закон, але пустимо виконання норм на самоплив, то ефекту не буде. В країнах Балтії мовні закони містять інституції контролю і це ефективно працює.

Журналісти одного з видань влітку провели опитування. Вони телефонували в обласні державні адміністрації, починали говорити – і їм відповідали російською, після їхнього зауваження переходили на українську, а в одній адміністрації – й не перейшли. Тому закон слід приймати.

І я бачу запит на мову. Із задоволенням бачу, як багато роблять волонтерські організації: «Простір свободи», «Відсіч», «Не будь байдужим», «Итак поймут». Одні відстежують товари, на яких нема українського маркування, інші стежать за ефірами, проводять дослідження. Є безкоштовні курси з української, і навіть створено розмовні клуби. Молодь багато робить для активізації розмовного середовища, але прийшов час для закону і для переводу цього на фахову основу.

МАЄ БУТИ ГАРАНТОВАНЕ НАДАННЯ ПОСЛУГ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ

Тарас Шамайда, керівник проекту «Простір свободи»:

– Законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» регулює усі сфери життя українців. У проекті закону прописана також система моніторингу та контролю за дотримуванням закону, яку здійснюватимуть мовні інспектори на всій території України. Передбачена також система покарання за порушення закону – будь-який українець у разі порушення його прав зможе звернутися до Уповноваженого з захисту державної мови. Кожна людина, яка у Маріуполі, Києві, Львові чи будь-якому іншому місті приходить на вокзал купувати квиток чи їде потягом, чи приходить в дитячий садочок і хоче отримати українськомовну освіту для дитини, приходить в орган місцевого самоврядування, в лікарню, повинна отримати гарантоване обслуговування та надання послуг державною мовою.

Автор: Лана Самохвалова, Київ

language-policy.info

Смотрите еще:

  • Соотношение налога на прибыль и выручка Проверка деклараций по НДС и налогу на прибыль ФНС России регулярно приводит контрольные соотношения к налоговым декларациям. Причем ранее налоговая служба делала это с пометкой для служебного пользования. […]
  • Налог на имущество физических лиц развитие Налог на имущество физических лиц развитие Библиографическая ссылка на статью: Баханаева А.А. Налогообложение имущества физических лиц: проблемы и перспективы развития // Студенческие научные исследования. […]
  • Заявление на сохранения места в детском саду на время отпуска Primary Menu Сайт о труде и об отдыхе. Сайт посвящен всему, что связано с отпуском, отдыхом и трудом: законы, места отдыха, визы, карты стран и курортов Иногда возникают ситуации, когда ребенка необходимо […]
Закладка Постоянная ссылка.

Обсуждение закрыто.